Поетична толока

Друк

Згідно з визначенням на сайті Wikipedia, Толо́ка — це українська звичаєва форма селянської взаємодопомоги.

Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).

У сучасній культурі слово толока вживається на позначення якихось громадських чи масових проектів.

В даному випадку, поетична толока означатиме невелике віршоване зібрання моїх друзів:

Якщо Ви теж пишите вірші і хочете розмістити їх на цій сторінці, будь ласка, напишіть мені листа!


Юрій Руф, м. Львів, Україна

***

Ішли бійці через ліси Карпат
Через болота проривалися з боями
Несли любов своїй землі в серцях
З молитвою за неі помирали

Хто в Чорний ліс
Хто йшов через Волинь
Хтось південь підіймав, хтось півночі вклонявся
Не здати свій народ, не сплюндрувать святинь
Могилами батьків з них кожен клявся.

На три фронти, де свій а де чужий
Не розбираючи й не ділячи штандартів
Підняти люд в священній боротьбі
ідею вищу за життя несли солдати.

Залишивши обпалені міста
Пішли не дивлячись на вітер дощ та стужу
ішли у бій, була одна мета
Здобути Украіну сильну й дужу.

Нехай святяться ваші імена,
Забуті на землі, та золотом карбовані на небі
Солдати волі, Ви, бійці УПА
Хто став під прапори провідника Бандери

Ви нам подарували вільний край
і хай подонки ділять Украіну
Ми збережемо заповіт й звичай
Що дарував в безсмерті батько сину.

 

***

Згуркотіла степами війна,
вітер хилить обсмалений колос.
Небокрай, та дорога курна
І у сутінках твій тихий голос.
Перший крок на забутий поріг
Тихий шепіт старенької мами.
Вибач, швидше прийти я не зміг,
Бо боїв привид став поміж нами.
Не повернуться більше брати,
Хоронили їх в братських могилах
Знаю, що ридма плакала ти,
Та катам посміхалась крізь силу.
На стіні. де були образи
Лютий ворог глядить з попід стелі
А в пивниці ховаєш портрет
Спліснявілий Степана Бандери.
Я прийшов, я твій біль і твій хрест
Твоя вічна несправдана кара
Не клякнув, не прогнувся як жерсть
І життя не прожив я надарма.
Я пройшов крізь вогонь і крізь лід
Я не зрадив батьківської честі
Без останку віддався землі
Тій, чий голос поклявся донести.
Вже не той. що ходив босоніж
Бігав жовтою степу стерньою
Зараз дух мій гостріший за ніж
Ти повинна гордитися мною.
Моя мати. колиско моя
Що віддала мені кращі роки
Я схиляюсь на твоє плече
І молюсь на твої тихї кроки.

 

***

Бруківка стихлих вулиць серця міста
Стікає долі краплями дощу,
Ти йдеш між стін, які на плечі тиснуть
Не даючи розвіятись плащу.
Цей древній Львів - вінець творіння бога
Не мертвий город - та вічний наче Рим,
Тебе віки, мов перл, плекала доля
Ти народився, розквітав, горів.
На лініях долонь холодні кам'яниці
Кували безліч непростих людей.
Були у них серця, неначе криця,
Ти, мов предвічний провідник ідей.
Що Рим, Париж, в порівнянні з тобою?
Ти, наче мекка для твоіх синів,
Вони навік повязані з тобою,
З далеких, долею відмічених, краів.
Так музика дощу - твій тихий шепіт,
і холод каменю - обійми снів.
Я набираюсь сили на проспектах
і засинаю в зелені гаів.

 


Вікторія Попова, м. Ставрополь, Росія

Не умирай

Он уходил - она молчала
И ей хотелось закричать:
"Постой! Давай начнём сначала!
Нельзя любовь вот так терять!"
Он оглянулся у порога,
Свою решительность собрав,
Хотел сказать он: "Ради Бога,
Прости меня, я был не прав!"
Но гордость все затмила чувства.
Он не сказал, не подошёл,
Взглянув украдкой, хлопнул дверью.
Она молчала - он ушёл!
Что ваша жизнь, когда одни вы?
Вам не помогут и друзья.
Вы дополнение друг друга,
И быть в разлуке вам нельзя.
Что теперь будет дальше с вами?
Вы разорвали эту нить
Но чем пройти по краю бездны,
Не легче чувства воскресить?!
И вот любви приходит край,
Но вы сейчас - когда ей худо
Скажите вслед: "Не умирай!"
И может быть случиться чудо!


***

Печально этот белый снег
Нас обнимает на прощанье.
До поезда лишь пять минут,
И разлучит нас расстоянье.
С каждым мгновением всё дальше,
Нам всё труднее в такт дышать.
Я так люблю тебя, ты слышишь?!
Пообещай, что будешь ждать!

Чтоб не увидела я слёзы,
Ты в сторону отводишь взгляд.
И не нужны сосем слова,
За них глаза твои кричат.
Ну вот и всё. Я уезжаю...
Стоишь как будто не живой
И взглядом поезд провожаешь,
Что часть тебя увёз с собой.

Растаял город твой вдали,
Но время ничего не забывает.
Нашу историю любви,
Словно тетрадь, я в памяти листаю.
Касаясь сердца, снега тают.
С разлукой трудно воевать.
Я так люблю тебя! Ты слышишь?!
Пообещай, что будешь ждать!

 

***

Пока не скажешь "уходи",
Не брошу я, не разлюблю.
Хочу всё-всё с тобой делить,
Быть вместе в радость и в беду.
Хранить как ангел твои сны,
Мой самый нежный человек,
Незримой ниточкой судьбы
С тобою связаны навек.

 


Наталя Стадник, м. Львів, Україна

***

Якось ми сиділи із тобою
І дивились просто очі в очі
Милувалась я тобою а ти мною
І так забували ми про дні і ночі.

Ми любили, ми ходили, цілувались
І на світ дивилися з гори
Та спустились з неї й попрощались
І піднятись туди знову не змогли.

Люди кажуть, що любов сліпа є
Не сліпа любов є, сліпі ми
Так буває, що ми любимо й не знаєм
Любить хтось нас так, як ми.

***

Ти змінюєшся наче в полі вітер
Тебе не можу зрозуміти
Ти то весела, то сумна
Така близька й така далека
Та знаю точно я,
Що ти така одна.

 


Віола Віхлевщук, м. Дніпропетровськ, Україна

***

Возможно, это просто совпаденье,
А, может, помутнение рассудка,
Но вновь от полуночного виденья
Мне радостно, но в то же время жутко.

Гляжу в окно и вижу отраженье –
Потухший взгляд, наполненный тоской,
И лишь мечта все держит в напряженье,
Я представляю: я сейчас с тобой.

Один лишь взгляд и ласковое слово
Могли бы стать спасеньем для меня,
Закрыв глаза, я чувствую: ты рядом,
Открыв глаза, я вижу: нет тебя.

Ты – ангел, что давно лишился крыльев,
Ты – демон, что живет на небесах,
Тебя рисует мне воображенье,
Ты тот, кого я вижу в своих снах.

Я слышу каждый вздох твоей души,
И от любви своей я тихо таю,
Но только, кто на самом деле ты?
Я этого никак не разгадаю.

Я знаю наизусть твои мечты,
Твои надежды, страхи и страданья,
Тебя оберегаю от беды,
Жестокости, вражды, непониманья.

Твой образ я храню на дне души,
Мое же сердце бьется и в твоем,
Судьба распределила все без лжи:
Мы созданы, чтоб вечно быть вдвоем.

Тебя я знаю лучше, чем себя,
Мы связаны невидимой любовью,
Спасенья и прощения ища,
Одной и той же истекаем кровью.

Мой милый друг, ты дальше, чем возможно,
С тобою видимся лишь в самых сладких снах,
Но дождь несет в себе твои мученья,
Я чувствую тебя в его слезах.

Люблю тебя и сильно ненавижу,
Ты, вер но, ненависть питаешь и ко мне,
За то, что никогда тебя я не увижу
На этой злом усеянной земле.

Судьба жестока, жизнь так беспощадна,
И суждено прожить мне без тебя.
Ты тоже скоротаешь дни в печали,
Я и твоя, и вечно не твоя.

Я знаю, ты опять грустишь,
И смотришь в небо, и не видишь звезды,
Твои глаза, как впрочем, и мои,
Сейчас скрывают горестные слезы.

В уме ты шепчешь мне слова любви,
Я слышу их, я чую их душой,
Как жаль, что в этом мире никогда
Мне не дано их разделить с тобой.

Ты игнорируешь чужие маяки,
И ты не подчиняешься их власти,
Мой милый друг, ты, также как и я,
Противник низкой, мимолетной страсти.

Тебя я так пыталась позабыть,
Ища отрады в новых отношеньях,
Но видит Бог: нельзя любовь убить
И утопать в бездумных увлеченьях.

Тебя никто не сможет заменить,
Среди людей – одно непониманье,
И остается только лишь молить,
Чтоб нам судьба назначила свиданье.

Я откажусь от вечности и жизни,
Я все отдам: и радость, и покой,
Я отрекусь от веры и от смысла,
Чтоб хоть на миг увидеться с тобой.

Пока мы дышим – мы навеки вместе,
Друг друга преданно и с нежностью любя,
Я не увижу, как уйдешь из жизни,
Ты не узнаешь, как погибну я…



Генадій Ляшко, м. Чебоксари, Росія

Крила надії

Мене сили покидають,
Серце біль та сум стискають.
Лиш надія зігріває душу мою!
Де не глянь: скрізь білі стіни.
У чужому лабіринті я лечу,
Шукаючи шлях на волю!
Мої крила, мої крила несіть мене,
На свободу як найдалі, ще поки сили є!
Бережу ще в серці мрії,
Не лишай мене, надіє, моя надіє!
Скільки ще мені летіти,
Натикаючись на стіни?
Я не бачу їм кінця-краю!
Але знаю: десь є вихід,
Десь кінчаються ті стіни!
Я вірю, що його я відшукаю!
Мої крила так втомились,
І, немов свинцем, налились,
Лечу далі, щоб не вмерти.
Крил своїх я не опущу,
Шлях на волю віднайду.
Вмерти в`язнем у цих стінах -
Не для мене!

 

***

Ушел, безповоротно час,
Который прожитый сейчас.
И миг за мигом пролетает моя жизнь
И вот настанет твой черёд,
Когда твой смертный час пробьёт,
И ты увидишь финишь свого пути!
Ты можеш жить, убивая время на ничто
И можеш так всь жизнь
Промаяться с тоской,
Но вот когда настанет час
В сырую землю лечь,
Ты вдруг поймеш, что ничего
Не сделал на земле, но будет поздно!
И не вернеш уже те дни,
Когда ты мог всё изменить!
Оторочки смерть тебе не даст!
Об этом можешь не мечтать:
Прийдёт, чтоб жизнь твою забрать!
Не знаешь ты когда и где
К тебе прийдёт убийца-смерть.
И от неё тебе не дерся никуда
Ей всё равно, кто ты такой,
Как ты живеш и для кого
Прийдёт в любой момент и заберёт тебя!
Вот ты уже прошёл свой путь,
А так хотелось бы вернуть
Обратно время и сначала всё прожить!
Вновь старости не желать,
Вновь молодым и сильным стать,
В реальность воплотить разбитые мечты!
А смерть всё ближе и ближе,
Неумолимо подходит конец!
Но пока бьётся сердце,
Дерзай, оставь по себе добрый след!
Не важно сколько ты прожил:
Долга иль кратка была жизнь!
Важно, что ты сделать в ней успел!
Ты мог прожить всего лишь день,
В пустых мечтах сгореть!
Да, это лучше, чем заживо истлеть

Повернутись до попереднього розділу

Коментарі (6)
  • SadEyes
    avatar

    Юрію Руфу - уважуха :!: Не часто доводиться читати такі патріотичні вірші. Так тримати. :)

  • Georgia
    avatar

    Я теж приємно вражена Юрієвим талантом :)
    Але вірші про кохання від дівчат, мені теж близькі і дуже подобаються :confused:

  • SadEyes
    avatar

    Віола, не знав що ти пишеш вірші. Дуже красиво. :)

  • Ната
    avatar

    Дуже сподобались вірші Юрія P. Неймовірні)

  • malfinio

    Дякую, Сумні Очі =) Дуже приємно чути, що подобається =)

  • Georgia  - re:
    avatar
    SadEyes пише:
    Юрію Руфу - уважуха :!: Не часто доводиться читати такі патріотичні вірші. Так тримати. :)

    Нещодавно вийшла перша поетична збірка Юрія! "Багряна лірика"! З чим його і вітаю! Впевнена - це лише початок великого творчого шляху Юрія :!:

Для того щоб залишати коментарі вам необхідно спершу зареєструватись або авторизуватись! Це не віднімить у вас багато часу, натомість мене позбавить необхідності видаляти тонни спаму.


Голосування

Де ви переважно купляєте собі одяг?
 

Світ українського! Українське кіно, музика, кліпи та програми. Український рейтинг TOP.TOPUA.NET