Спільна родина

Друк
(середній 5.00 з 5)

Нарешті і у Львів прийшла зима! Рідко коли у нашому місті можна спостерігати таку завірюху, яка була цими днями. Дерева, вулиці та й усе навкруги вкрилось сніговою казковістю.

Зима у Львові

Сьогодні по дорозі на роботу бачила, як кілька дітлахів на вулиці (замість того, щоб поспішати у школу) весело ліпили снігову бабу і обговорювали, про що просили святого Миколая у своїх листах до нього. =) Мені пригадалось і моє дитинство.

Я виросла у спальному районі Львова. Такі будинки як мій, називали "малосімейками". Тобто - цегляний дев'ятиповерховий дім, де усі квартири однокімнатні. На кожному поверсі по два довгих коридори, по вісім квартир у кожному. Не знаю, як решта мешканців будинку, але моя сім`я із сусідами по коридору (вісім абсолютно різних, не пов`язаних кровними зв'язками сімей) жили як одна велика родина. Протягом багатьох років усіх нас, крім одного на всіх коридору об`єднювали спільні радощі і нещастя. Навіть у найскрутніші часи, разом намагались подолати усі проблеми та підтримували одне одного чим могли.

Пам`ятаю, наприклад, коли моїй мамі довелось лягти на кілька тижнів у лікарню, до неї щодня в палату приходили різні сусіди. Змінювались, мов на чергуванні. Обумовлювали це тим, що мамі не має бути самотньо у такому сумному місці. Складалось враження, що увесь наш "коридор" переїхав тимчасово у лікарню теж. =)

Або ще випадок, коли виходила заміж дівчина однієї з "наших" сімей. На весіллі, гості зі сторони нареченого дивувались, чому сусіди нареченої за святковим столом сидять до неї ближче, ніж родичі. Відповідь була очевидною - всі ми і були найголовнішими для неї родичами. =)

Мій старий будинок

Прикладів наводити можна багато... та життя склалось так, що із часом у пошуках комфортнішого життя та більших квадратних метрів, сусіди роз'їхались по інших помешканнях. Я теж не стала виключенням: останні сім років живу в іншому районі міста. Та це не заважає мені час від часу приїздити до будинку мого дитинства та підтримувати стосунки із людьми, які стали мені майже рідними.

Навіть не знаю кому дякувати за те, що така (не побоюсь сказати) родина, була у моєму житті - долі, чи може самим тодішнім сусідам. Та як би там не було - я дякую! Дякую за те, що навчили людяності і доброті, показали, що мати теплі відносини можна навіть із людьми, які не мають із тобою кровного зв'язку. Іноді, такі "чужі" люди вміють допомогти і розрадити в скрутний час краще, ніж деякі біологічні родичі. Хочу побажати усім, хто читає цю статтю, зустріти на своєму життєвому шляху таких же чуйних та доброзичливих людей, а також і самим намагатись не бути байдужими до негараздів у тих, хто живе, навчається, працює поруч з вами! В братерстві наша сила.

Повернутись до попереднього розділу

Коментарі (2)
  • Big_Bob

    Зворушливо :)
    Мені з усіх сусідів найбільше запам'яталась дівчина, яка жила поверхом нижче... коли мені було років 13 :confused: Я в неї був закоханий, а вона... була старша років на п'ять і мала хлопця з жигулями :dry:

  • SadEyes
    avatar

    Зараз сусідські відносини вже не такі як колись... Я навіть не знаю як моїх сусідів звати. :S

Для того щоб залишати коментарі вам необхідно спершу зареєструватись або авторизуватись! Це не віднімить у вас багато часу, натомість мене позбавить необхідності видаляти тонни спаму.


Голосування

Де ви переважно купляєте собі одяг?
 

Світ українського! Українське кіно, музика, кліпи та програми. Український рейтинг TOP.TOPUA.NET